Скільки японця не годуй, дай йому жахастик зробити. Перша The Evil Within не дуже вирізнялася на фоні тієї ж Resident Evil, але найгірше те, що її складно було назвати хорором. Tango Gameworks, мабуть, довелося кланятися перед Bethesda, переконуючи видавця, що далі буде тільки краще. Тим паче, що хороший візуал та неординарні вороги в першій частині були. Та й неоднозначна кінцівка The Evil Within потребувала пояснень, які нарешті з’явилися у 2017-му році.

… і було у Себастіана три вороги…

У сюжеті The Evil Within 2 найбільшою тріщиною є те, з чого все й починається. Невже саме Лілі (донька головного героя) так потрібна організації Мобіус? Невже на планеті не знайшлося іншого Ядра, яким можна було би беззаперечно керувати та експериментувати над ним? Якщо повірити у те, що Лілі, як Нео, обрана, тоді далі все просувається як по маслу. Себастіан знову повертається у STEM, тільки цього разу на нього очікує інше місто. Гадаєте, воно чимось відрізняється від Бікона? На жаль, ні. Все те саме, що було у першій частині: люди перетворюються на безмозких зомбі, все навколо руйнується, а також треба прострелити голову декільком виродкам.

Щоб героїчно врятувати доньку, Себастіану потрібно подолати трьох основних ворогів: шизонутого фотографа Стефано, не менш схибленого отця Теодора та помилки минулого. Останні стосуються саме Лілі і роблять історію по-справжньому драматичною. У кожній другій катсцені головний герой “б’ється лобом об стіну”, картаючи себе за втрату доньки. Не минає й півгодини, щоб Себастіан не нагадав нам, що повинен її повернути. Мотивація героя в такі моменти перевищує допустимі норми, тому не дивуйтеся, якщо такі епізоди здадуться вам дещо награними.

Проходження умовно можна поділити на дві частини. В одній головний герой бігає за садистом-фотографом Стефано, а в другій — отцем Теодором. І добре, що розробники вибрали саме такий порядок ознайомлення з ворогами. Стефано Валентіні — це зірка The Evil Within 2. Він, наче містер Скретч з Alan Wake, зникає в тумані темного диму. Його «мистецтво» справді викликає захоплення, а рівні з його участю перетворюються на справжні витвори абстрактного мистецтва. Весь цей арт-хаус добряче напружує, особливо коли під час всього цього чуєш, як Стефано спілкується зі своїми жертвами. Заради таких рівнів можна трохи потерпіти, виконуючи рутинні завдання. Стефано ще той позер, але дивна пристрасть до кривавого мистецтва робить його ледь не найекспресивнішим персонажем у грі.

Найслабшим, як у плані напруження, так і впливом на головного героя, є протистояння з отцем Теодором. Найгірше те, що на горе-проповіднику концентрується друга частина гри, тому терпіти його доведеться майже до самого кінця. Повірте, справа не лише в тому, що його персона банальна. У тій же Outlast 2 релігійна тематика виглядала більш загрозливо. Так, Теодор втратив розум; так, намагається встановити свої порядки у місті; так, він піде на все, щоб Ядро залишалося з ним. І що з цього може здивувати гравця? Нічого! Після отця Теодора стало навіть трохи шкода попереднього антагоніста, адже Стефано набагато харизматичніший та загадковіший. Місії з останнім — це просто арт-хаусна насолода, яка у поєднанні з хорошим оформленням рівнів, допомагає створити оту таємничу атмосферу, чого так не вистачало в першій The Evil Within.

Найголовніше те, що нам пояснюють, як настільки психологічно нестабільні люди потрапили у STEM. Для цього просто не уникайте розмов з іншими персонажами. Питайте їх про все, що тільки можна. Так, деякі діалоги непотрібні грі, але більшість з них дають змогу дізнатися безліч деталей, з яких можна скласти повноцінну картину того, що відбувається.

Великий (ні) дивний (так) світ

Найголовнішим нововведенням у The Evil Within 2 є відкритий світ. І чомусь ну дуже хочеться провести паралель з Silent Hill. Йди, куди забажаєш, роби що хочеш, якщо ти звісно не виконуєш сюжетні завдання. Коли починається якась місія, будьте готові до того, що нам уже показали в першій The Evil Within: доведеться просуватися від локації до локації, на яких є купка ворогів. Вбиваєш їх, береш потрібну річ, просуваєшся далі…

Виконувати побічні завдання — необхідно! Якщо вам кажуть, що десь є запаси чогось, ідіть туди. 100% там на вас чекає купа безмозких зомбі, але впоравшись із ними, ви отримаєте винагороду за виправданий ризик. Це можуть бути набої, нова зброя тощо. Буває, що в таких місіях з’являються і головні антагоністи, тому ці завдання не втрачають своєї актуальності навіть в плані сюжету. Наприклад, для того, щоб почати четвертий розділ, необхідно мати арбалет. Де його взяти? Про це вам ніхто не каже. Можна піти виконувати додаткове завдання, під час якого ви отримаєте позиції всіх мертвих військових на мапі. Біля одного з тіл і лежатиме арбалет. Проте є й інший варіант… Ви можете просто знайти арбалет поруч з трупом, вивчаючи світ.

Чому ж так важливо не просто бігати від завдання до завдання, а й озиратися навсібіч? По перше, відкритий світ небезпечний тим, що на вас може накинутися випадковий зомбак. А якщо їх буде декілька, то знайте, що вони хоч і безмозкі, але на рівні рефлексів засвоїли істину «разом і батька легше бити». Впоратися з одним суперником не так уже й складно, але двоє і більше противників можуть легко відкусити від персонажа достатньо м’яса, щоб той помер. Деякі потвори мають дивні відростки і роблять зі Себастіаном такий «хентай», що ще раз бачити подібне вам точно не захочеться.

Дуже часто доводиться використовувати план Б — втечу. І на початку проходження, коли у вас буде лише один пістолет, спринтерські здібності героя доведеться перевіряти неодноразово.

То це все, що пропонує відкритий світ? Звісно, що ні. Вивчаючи мапу, можна неодноразово наткнутися на «особливі» будинки. Їх ви точно не оминете, адже в таких на ґанку або над дверми завжди є світло. Особливі вони тим, що в них можна натрапити на додаткові місії, які дадуть змогу ще більше дізнатися про навколишній світ. Допоможіть жінці, яка просить про поміч, і почуєте історію про те, як вона прокинулася в місті Юніон, а в неї виявляється і чоловік є, і будинок в хорошому районі, проте сама вона мало пам’ятає про це життя. Побачивши примару в альтанці, з допомогою радіоприймача можна послухати історію чоловіка, який настільки задоволений своїм життям, що готовий померти у цьому місті. Що ж, його бажання збулося… І це далеко не остання подібна історія. Все, що вам потрібно — терпіння. Не намагайтеся оминути такі історії і тоді зможете дізнатися багато цікавого про події, які відбувалися у місті до того, як декілька виродків втратили розум і вирішили стати богами.

Те саме стосується й різноманітних знахідок на кшталт сторінок з журналів, секретних документів тощо. Читайте, і буде вам щастя! Якщо вистачить терпіння перевіряти кожну вантажівку, то можна ще й натрапити на механічну іграшку собаки з Wolfenstein абощо.

Вогнепальна і не тільки міць

Апґрейди зброї та фізичних показників мало чим змінилися. Вони стали хіба різноманітнішими. Гілки показників розгалужені, тому вибирати іноді можна із декількох варіантів. Концентруєте свою увагу на збільшенні шкоди зброї і до середини проходження забуваєте про втечу від ворогів. Їх можна просто перестріляти. Та витративши набої в непотрібний момент, потім дістати їх буде доволі важко. The Evil Within 2 ще й виживастик, пам’ятайте про це. У скрутні часи на допомогу приходить стелс, але далеко не у всіх випадках можна просто обійти суперників. З фізичних показників найкраще збільшувати кількість здоров’я та витривалість. Тоді й утекти від ворога можна легко, і під час сутички з босами ухилятися від атак. До речі, бій з босом може перетворитися на справжній марафон, тому потрібно розраховувати можливості персонажа, щоб він через втому не почав шкандибати. А як ми всі знаємо, ціль, яка в подібних іграх рухається повільно, довго не живе.

Мелодія сердець

Цей пункт буде найкоротшим, адже претензій до музики та звуків майже немає. Якщо у якомусь будинку чути гуркіт, то знайте, що там точно не святкують чийсь день народження. Якщо десь відлунюється дивний зойкіт або бурчання, то діставайте пістолет і готуйтеся до стрілянини.

Єдиною проблемою є те, що коли на вас нападають, музика як різко починається, так і закінчується. Це наче тобі на голову поклали баняк і почали стукати по ньому, а потім різко зупинилися. Від цього навіть починає боліти голова.

Настав час підбити підсумки

The Evil Within 2 — гра, яка в багатьох аспектах краща за свою попередницю. Відкритий світ у ній доречний і дає безліч можливостей, незважаючи на доволі обмежену площу для дослідження. Японцям справді вдалося зробити жахастик, а не банальне місиво, хоча без останнього все одно не обійшлося. Історія стала драматичнішою, особливо зважаючи на те, що тепер у центрі уваги знаходиться особисте життя Себастіана Кастеланоса. Його погоня за донькою добряче вирізняється на фоні першої частини.

Незважаючи на ворогів, які “застрягають” на сходах, на дивну музику під час сутичок з юрбою зомбі, на банальні мотиви деяких антагоністів, The Evil Within 2 показала себе з хорошого боку. Тепер віриться, що це робота людей, які раніше працювали над Resident Evil та подібними іграми. The Evil Within 2 багато чого пояснює та спонукає до найголовнішого — бажати продовження. Розробникам з Tango Gameworks вдалося урізноманітнити ігролад, а це, мабуть, найважливіше, на що вони спромоглися. Якби серія мала такий початок, то сумнівів щодо її майбутнього успіху ні в кого не було б.